За ініціативою Організації Об’єднаних Націй щорічно 11 квітня відзначається Міжнародний день визволення в’язнів фашистських таборів.

Ця пам’ятна дата встановлена на згадку повстання, яке підняли проти гітлерівців 11 квітня 1945 року невільники Бухенвальду. Вони скористалися тим, що у квітні 1945 року з Бухенвальду була вивезена велика група в’язнів у супроводі значної частини табірної охорони. За сигналом, поданим за допомогою табірного дзвону, тисячі людей разом кинулися на нацистів. В'язні відбирали у охоронців зброю, стріляли по вишках, проламували проходи у загородженнях. Вони повстали та здобули перемогу, встановили контроль над концтабором. Через два дні, 13 квітня 1945 року, до Бухенвальду увійшли американські війська.

Згідно з розпорядженням Глави Адміністрації Президента України від 31.03.2018 № 43-01/211 метою тематичних заходів з відзначення Міжнародного дня визволення в’язнів фашистських таборів є виховання шанобливого ставлення до представників старшого покоління, гідне вшанування пам’яті загиблих, консолідація зусиль влади та громадянського суспільства навколо історії боротьби Українського народу  за свою свободу у період Другої світової війни, які під час Другої світової війни постраждали від нацистських переслідувань, пам’яті про загиблих.

Міжнародний день визволення в'язнів нацистських концтаборів відзначається на згадку про героїчне повстання в'язнів Бухенвальду - одного з найбільших концентраційних таборів Третього рейху, який був розташований біля м. Веймара у Тюрінгії (Німеччина).

Будівництво цього концентраційного табору розпочалося у 1937 році (перший концтабір Дахау був заснований у 1933 р., після приходу Гітлера до влади). Спочатку в’язнями Бухенвальду стали німецькі антифашисти (борці з нацистським тоталітарним режимом). Протягом 1937-1939 рр. вони сформували підпільні групи. Один з учасників цих груп – Вальтер Бартель – буде очолювати підпільний Міжнародний табірний комітет під час повстання у таборі 11 квітня 1945 року.

Після початку нацистської агресії в Європі до Бухенвальду почали привозити партії в’язнів з інших країн Європи, окупованих гітлерівцями (Чехія, Словаччина, Польща, Франція та ін.). У вересні 1941 року до Бухенвальду привезли першу партію радянських військовополонених. Для них був споруджений спеціальних табір у великому таборі – шталаг ((від скор. нім. Stammlager – так у Третьому рейху називали будь-який концентраційний табір вермахту для військовополонених з рядового складу). В'язні з табору військовополонених носили свою військову уніформу з жовтим кругом на спині і буквами «SU» червоного кольору.

Починаючи з 1942 року, до Бухенвальду почали привозити остарбайтерів – осіб, вивезених з окупованих територій на сході для праці у нацистській Німеччині. Ці остарбайтери могли скоїти «злочин» - намагатися втекти, критикувати гітлерівську владу, погано працювати та ін. За це їх ув’язнювали до концтабору. У Бухенвальді остарбайтери носили смугасту арештантський форму з червоним трикутником на лівій стороні грудей – позначкою «політичний».

 Всього в’язнями табору з 1937 по 1945 роки було близько чверті мільйона осіб, з них 56 тисяч осіб загинуло. Серед них близько 25 тисяч було громадянами Радянського Союзу, до складу якого входила Українська РСР. Смертність серед цієї категорії в’язнів була набагато вищої, серед невільників із Західної Європи. З 25 тис. громадян Радянського Союзу вціліло тільки 5 тис. осіб. 

Проте в’язні Бухенвальду не зламалися під тиском нацистського тоталітарного режиму, не скорилися духом. Влітку 1943 року з ініціативи німецьких невільників підпільні національні групи Бухенвальду об’єдналися та створили Інтернаціональний табірний комітет (ІЛК), який очолив В. Бартель. До нього увійшли Гаррі Кун, Ернст Буссе (Німеччина), Светослав Іннеман (Чехословаччина), Ян Хакен (Голландія), Марсель Поль (Франція), Микола Симаков (СРСР). Незабаром до ІЛК увійшли групи бельгійців, іспанців, сербів. Для поліпшення зв'язків комітет був поділений на два сектори: романський (Франція, Бельгія, Іспанія та Італія) та слов'яно-німецький (Німеччина, Чехословаччина, Польща, СРСР, Югославія, Австрія, Люксембург, Угорщина, Голландія). З підпільними групами із Англії, Болгарії, Румунії, Данії, Норвегії та Швейцарії було встановлено особисті зв’язки.

Завданнями ІЛК було поліпшення умов життя ув'язнених; поширення інформації про події на фронтах Другої світової війни, поразки вермахту; саботаж військових підприємств, об'єднання в'язнів для боротьби з нацистами. Головною метою стала підготовка повстання, щоб звільнити ув'язнених у сприятливий момент, врятувати людей на випадок, якщо  нацисти приймуть рішення знищити табір. Для підготовки повстання була заснована Міжнародна військова організація, яка об'єднала 11 національних військових організацій. З найбільш досвідчених і хоробрих учасників підпільних організацій було сформовано бойові групи. Групи об'єднувалися у роти, батальйони, бригади. Також створювалися санітарні дружини, роти для використання ворожого автотранспорту після захоплення табору.

В’язні запасали зброю. Ще влітку 1944 року в’язень Гельмут Тійєманн здобув перші 12 карабінів, ручний кулемет. Потім виготовили кілька десятків стилетів. Було організовано виготовлення ручних гранат. Чавунні болванки для них виготовляли на ливарному підприємстві, вибухівку – у парфумерній майстерні. В’язні також мали біля 200 пляшок горючої суміші. І все ж такі починати повстання проти нацистів з 1 ручним кулеметом і 91 гвинтівкою було проявом справжньої сміливості та відчайдушності.

Поштовхом до початку повстання став наказ комендатури табору від 4 квітня 1945 року зібратися всім в’язням – євреям за національністю євреям на аппельплаці (плац для переклички). Можна було припустити, що нацисти готують масове знищення євреїв. Тому наказ не виконали. Комендант Бухенвальду наказав до 5 квітня підготувати списки всіх єврейських в'язнів по бараках. Проте старші бараків не виконали й цей наказ. Тоді есесівці почали самі розшукувати євреїв. Частині з них вдалося сховатися. Але до ночі нацисти схопили 3-4 тис. в’язнів. З них відправили на транспорт близько 1,5 тис. осіб. Водночас нацисти підготували список із 46 табірних в’язнів – старших бараків, яких вирішили ліквідувати за невиконання наказів. ІЛК вирішив  не видавати їх та чинити опір, якщо есесівці спробують схопити хоча б одного силою.

З цього моменту почалося відкрите протистояння в’язнів Бухенвальду та нацистського табірного керівництва. Вранці 6 квітня 1945 року комендант наказав з'явитися до воріт старшим бараків. Старші бараків заявили, що названі у списку зникли (насправді їх сховали).  Есесівці з собаками «прочесали» табір, але не нікого не знайшли. Водночас нацисти продовжували евакуацію табору, з 5 по 10 квітня 1945 року вони насильно вивезли близько 28 тис. в'язнів.

8 квітня 1945 року Табірний комітет за допомогою підпільного радіопередавача направив американським військам послання: «Союзним військам. Армії генерала Паттона. Тут концентраційний табір Бухенвальд. «SOS». Ми просимо про допомогу - есесівці хочуть нас знищити».

Спочатку початок повстання був запланований на ніч з 8 на 9 квітня. Однак потім його перенесли через перебування польових військ вермахту та СС поруч з Бухенвальдом.

10 квітня керівництва табору евакуювало радянських військовополонених. Під евакуацію потрапили майже всі члени польської військової організації. Проте супроводжувати їх поїхала значна частина табірної охорони. В’язні, які залишилися у таборі, вирішили скористатися моментом та повстати.

11 квітня 1945 року біля табору побачили американський танковий дозор. Тоді учасники бойових груп взяли у руки зброю. О 12.10 есесівці почули по радіо наказ ІЛК  залишити табір. Однак есесівці ще зберігали контроль над 23 сторожовими вишками. Поширювалися чутки, що вони отримали наказ про знищення Бухенвальду. Раптом пролунала сирена - це був сигнал до повстання. За сигналом озброєні в'язні почали стрілянину по вишкам. Есесівці почали тікати. Повстанцям вдалося спочатку зайняти казарму № 14, де зберігалися зброя та боєприпаси, потім – захопити склади, приміщення комендатури, зайняти кругову оборону. До 15 год. 11 квітня 1945 року Бухенвальд був взятий під контроль колишніми в’язнями. На той час їх залишалося 21 тис. осіб.

13 квітня 1945 року невільники Бухенвальду опинилися у повній безпеці. До табору ввійшли американські війська.