Мова - духовний скарб нації. Змалечку виховуючи в собі справжню людину, кожен із нас повинен в першу чергу створити в своїй душі світлицю, у якій зберігається найцінніший скарб - МОВА. Мова — найцінніший дар нації. Це не просто засіб людського спілкування, це те найцінніше, що живе у наших серцях.
Єдиною державною мовою нашої країни є українська. Наша мова пройшла нелегкий шлях. Однак, попри всі перешкоди, для 45 мільйонів людей вона була і є рідною, є мовою їхніх дідів, батьків і буде також мовою їхніх дітей.
Мова — це носій прекрасних традицій та звичаїв, цінної культурної спадщини народу. Ось чому кожен з нас повинен шанувати, берегти і звеличувати рідну мову.
Сьогодні на Землі налічується близько 6 тисяч мов — самобутніх, унікальних, неповторних. Половина з них знаходиться на межі зникнення.
Кожного року 21 лютого увесь світ відзначає Міжнародний день рідної мови. Це свято досить молоде. Воно було запроваджено у листопаді 1999 року згідно тридцятої сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО з метою захисту мовної й культурної багатоманітності. Історія свята, на жаль, має трагічний початок.
21 лютого 1952 року у Бангладеш (Східний Пакистан) пакистанська влада жорстоко придушила демонстрацію людей, які виражали свій протест проти урядової заборони на використання в країні своєї рідної — бенгальської, мови. Відтоді кожного року Бангладеш відзначає день полеглих за рідну мову. Саме за пропозицією цієї країни ЮНЕСКО проголосило 21 лютого Міжнародним днем рідної мови. А починаючи з 21 лютого 2000 року, цей день відзначаємо і ми, українці.
Мова — це історія народу, його світогляд, інтелектуальний та духовний результат еволюції кожного етносу. Без своєї мови, своєї самобутньої культури немає народу.
Мова функціонує і розвивається тільки в людському суспільстві. Це найважливіший засіб спілкування людей і пізнання світу, передачі досвіду з покоління в покоління.
Головні функції, що виконує мова — комунікативна, мислеоформлююча, пізнавальна, емоційна, виражальна тощо.
За весь час свого існування українська мова теж зазнавала злети і падіння.
Сьогодні, згідно Статті 10 Конституції України "Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України". Наша мова є рідною майже для 50 мільйонів чоловік.
Українською мовою розмовляли наші діди та прадіди, а матері та бабусі співали колискові! Народ наш сміявся і плакав рідною мовою.
Шануйте і любіть рідну мову, піклуйтеся про неї, захищайте, розкривайте для себе її велич й могутню силу. Збережіть її в усій чудовій красі для себе й наступних поколінь.
Не забувайте свого коріння, плекайте рідне слово, і нехай вам сняться сни українською мовою!

«Історична довідка розвитку української мови»

Українська мова - слов'янська мова, яка має одну з найдавніших писемних традицій. Український алфавіт (абетка) виник внаслідок розвитку і пристосування до української мови слов'янської писемності, яку створили слов'янські просвітителі - брати Кирило і Мефодій — у 863 році. Київ і Київське князівство були в X—XI ст. тим осередком, навколо якого відбувалося об'єднання східнослов'янських племен в єдиній державі — Київській Русі. Київ був не тільки політичним, а й культурним центром, звідки поширювались суспільні, релігійні, літературні виливи на все східне слов'янство. Наукові дослідження доводять, що вже в цей час існували найголовніші риси, які ха​рактеризують українську мову. Незважаючи на консервативність давньоруської писемної традиції, в пам'ятки проникають окремі риси живої мови, які ми бачимо і в сучасній українській: чергування о, е-і; о-е; у-e тощо. Тому можна гадати, що жива мова навколо Києва того часу була близька до сучасної української. Про це свідчить і мова «Слова о полку Ігоревім», на українську мовну й поетичну основу якого вказували не тільки М. Максимович, М. Гоголь, але й такі російські діячі, як О. Пушкін, В. Бєлінський та ін.

У X—XII ст. у Києві й Київській Русі склалася міцна писемна тради​ція, яку не могли подолати наступні після зруйнування Києва і території України Батиєм (1240 р). часи. Князівська верхівка в основному полиши​ла цю територію, що давало привід окремим історикам говорити про її запустіння. Однак народ не кидає своєї землі і зберігає свою мову.

Руйнування державної організації призвело до того, що територія України була легко приєднана до Великого Князівства Литовського, з яким вона перебувала певний час у федеративних стосунках, у цю федерацію українці принесли писемність, якої в литовців на той час ще не було. Тому україн​ська книжна мова стала мовою державних і ділових документів у Литов​ському князівстві.