Історична довідка «Голодомор 1932-1933 років»

• – масовий штучно організований голод, влаштований комуністичним режимом шляхом насильного вилучення продовольчих запасів в селян, яке поєднувалось із широкими репресіями проти різних верств населення. За підрахунками, проведеними Інститутом демографії та соціальних досліджень НАН України, в Україні внаслідок Голодомору 1932 – 1933 років загинуло 3 млн. 941 тис. осіб.  Непрямі втрати (дефіцит народжень) внаслідок Голодомору в Україні в 1932–1934 роках досягають 1 млн. 122 тис. осіб.

Причини Голодомору 1932-1933 рр.:

1. Примусова суцільна колективізація сільського господарства в СРСР, яка призвела до занепаду сільськогосподарського виробництва.

Курс на колективізацію сільського господарства був проголошений у грудні 1927 р. на ХV з’їзді Всесоюзної комуністичної партії (більшовиків). Завданнями колективізації (перетворення одноосібних селянських господарств на великі колективні господарства, або колгоспи) було:

- перекачування коштів із села до міста на потреби індустріалізації;

- ліквідація дрібних селянських господарств, непідконтрольних державі, які, на думку більшовиків, були джерелом капіталізму, проявом «шкідливого буржуазного впливу» приватної власності.

Згідно з постановою ЦК ВКП(б) від 5 січня 1930 р. «Про темпи колективізації і заходи допомоги держави колгоспному будівництву» в Україні колективізацію планувалося завершити восени 1931 - навесні 1932 рр.

6 лютого 1930 р. більшовиками був опублікований примірний статут сільськогосподарської артілі, за яким у колгоспах усуспільнюють землю, засоби виробництва, тоді як садиби, присадибні ділянки, дрібна худоба і птиця залишалися в індивідуальному користуванні селян.

Фактично суцільна колективізація означала настання нового «кріпосного права», коли селяни майже безоплатно працювали на колгоспних полях, утримуючи себе й свої родини за рахунок присадибних ділянок. Але відсутність матеріальної зацікавленості привела до зниження якості обробки землі, деградації сільського господарства. За статистичними даними у Радянському Союзі середня врожайність за 1927-1932 рр. знизилась майже на 30%. В Україні цей показник склав більше 43% (у 1927 році, до колективізації, – 11,2 ц/га, 1931 – 8,3 ц/га).

2. Насильницьке вилучення продовольчих запасів у селян-колгоспників та одноосібників під час хлібозаготівель.

Норми здачі хліба державі були встановлені у квітні 1930 р. Згідно із законом про єдиний сільськогосподарський податок на 1930/31 рік для України було визначено значно вищі, порівняно з іншими союзними республіками, норми прибутковості. Так, за гектар засіяної землі українські хлібороби повинні були вносити 58 карбованців, тоді як білоруські – 55 крб., російські – 46 крб. В цілому під час хлібозаготівель 1930 р. з України вивезли 7,7 млн. т зерна.

У 1931/32 році обсяг хлібозаготівель порівняно з 1929/30 роком виріс на 36,7%. Але у 1932 р. сільське господарство України, яке занепало внаслідок суцільної колективізації, вже не могло впоратися з планами хлібозаготівель. Тоді 22 жовтня 1932 р. Політбюро ЦК ВКП(б) ухвалило рішення відрядити на Україну комісію під керівництвом В. Молотова. Комісія під керівництвом Л. Кагановича була направлена на Північний Кавказ, де значний відсоток населення складали українці – нащадки кубанських козаків. 18 листопада 1932 р. за ініціативою В. Молотова ЦК КП(б)У  ухвалив постанову «Про заходи з посилення хлібозаготівель», яка передбачала в якості покарань за невиконання планів хлібозаготівель натуральні штрафи, занесення колгоспів, сіл або цілих районів на «чорну дошку».

Натуральні штрафи накладалися на селян, які не виконували плани хлібозаготівель. Замість зерна у них конфісковували будь-яке інше продовольство. Воно не зараховувалося як сплата боргу і було лише каральним заходом. Політика натуральних штрафів мала змусити селян здати державі начебто приховане від неї зерно, якого насправді не було. Спочатку каральним органам дозволяли відбирати лише м'ясо, сало і картоплю, однак згодом вони взялися і за інші продукти тривалого зберігання, навіть, сухофрукти. На відміну від України в інших регіонах Радянського Союзу натуральні штрафи застосовувалися лише епізодично.

«Чорні дошки» - це списки районів, сіл, колгоспів, підприємств чи навіть окремих осіб, які не виконували планів із заготівлі продовольства. Ці списки публікувалися у радянських газетах.

На боржників, які потрапили на «чорні дошки», накладалися різноманітні штрафи і санкції (заморожування рахунків, блокада сіл внутрішніми військами, обшуки та вилучення продовольства, прямі репресії). Право вносити села і колгоспи до такого списку мали обласні комітети КП(б)У. Система «чорних дощок», окрім України, діяла також на Кубані,  у Поволжі, Казахстані.

Трагедія Голодомору 1932-1933 рр. та її наслідки

Перші відомості про випадки голодної смерті відносяться до весни 1932 р. Коли на колгоспних полях почало дозрівати зерно нового врожаю, селяни намагалися збирати його, щоб врятувати від голоду власні родини. 7 серпня 1932 р. Центральний Виконавчий Комітет та Рада Народних Комісарів СРСР прийняли постанову «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та про зміцнення громадської (соціалістичної) власності». Народ назвав цю постанову «законом про п’ять колосків». Згідно з постановою за розкрадання колгоспної власності загрожував розстріл з конфіскацією майна, а за пом’якшуючих обставин – 10 років ув'язнення. Засуджені не підлягали амністії. За перший рік дії нового закону за ним засудили 150 000 осіб.

Взимку 1932-1933 рр. кількість загиблих від голоду значно збільшилася. Найбільше українців загинуло у сучасних Харківській, Київській, Полтавській, Сумській, Черкаській, Дніпровській, Житомирській, Вінницькій, Чернігівській, Одеській областях.

Близько 81% загиблих від голоду в Україні були українцями, 4,5% - росіянами, 1,4% - євреями та 1,1% - поляками. Серед жертв було також багато білорусів, болгар та угорців. Дослідники відзначають, що розподіл жертв Голодомору за національністю відповідає національному розподілу сільського населення України.

Внаслідок Голодомору  1932-1933 pp. було придушено опір українського селянства утвердженню колгоспної системи. М. Хатаєвич, член Політбюро ЦК КП(б)У, заявив з цього приводу: «Між селянами і нашою владою точиться жорстока боротьба. Це боротьба на смерть. Цей рік став випробуванням нашої сили та їхньої витривалості. Голод довів їм, хто тут господар. Він коштував мільйони життів, але колгоспна система існуватиме завжди. Ми виграли війну!»

24 січня 1933 р. ЦК ВКП(б) звинуватив керівництво КП(б)У в провалі збору зерна. Зі своїх посад були зміщені 237 секретарів райкомів, 249 голів райвиконкомів, понад половину голів колгоспів. Отже, трагедія Голодомору 1932-1933 рр. була використана Й. Сталіним також для усунення керівництва Української СРР часів українізації.

Опір геноциду

Перехід наприкінці 1920-х років до форсованої індустріалізації та суцільної колективізації викликав невдоволення населення в різних регіонах СРСР. Найбільш активний спротив проявився в Україні, що мала досвід власної державності у 1917–1921 рр. Центром опору більшовицькій політиці стало українське село.

У 1930 році в Україні відбулось понад 4 тис. масових заворушень, у яких за оцінками дослідників взяли участь біля 1,2 млн. осіб. Виступи були стихійними та розрізненими, їх порівняно швидко придушували добре озброєні і підготовлені війська, але масштаб опору змусив призупинити колективізацію.

Хлібозаготівельна кампанія 1931 року та голод, який охопив Україну весною 1932 року, загострив антикомуністичні настрої в українському суспільстві. За перші 7 місяців 1932 року органи ҐПУ (Головне політичне управління) зафіксували в Українській РСР понад 900 масових виступів, що становило понад 56 % усіх антивладних виступів у Радянському Союзі за цей час. У першій половині 1932 р. з колгоспів в Україні вийшли 41 200 селянських господарств. Незважаючи на  тиск партійних і державних органів, біля 500 сільських рад в Україні відмовилося виконувати нереальні плани хлібозаготівель.

У 1932-1933 рр. у різних регіонах України режим змушений був придушувати масові виступи – «волинки», які ставали відчайдушними спробами доведених до межі голоду українських селян відстояти свої права, просто вижити. Голодуючі селяни чинили опір вивезенню хліба під час заготівель, нападали на зерносховища, комори, де зберігалося відібране зерно. Водночас серед колгоспного селянства у 1932 р. набув поширення такий метод протесту як невихід на роботу.  За даними ҐПУ не виходило на роботу від 30 до 70 % колгоспників.

З посиленням хлібозаготівельного свавілля та викликаного ним голоду почастішали терористичні акти, вчинені селянами. За оцінками дослідників у 1932 р. в українському селі було здійснено понад 1000 актів збройного спротиву режиму.

Ці вияви збройного чи мирного протесту селян було придушено жорстокою репресивною машиною. Організований комуністичним режимом Голодомор став геноцидом, що завдав непоправних втрат українському народу, наслідки яких відчутні до сьогодні.

Стисла інформація про голод 1921-1923 рр.

Причини голоду 1921-1923 рр.:

1) Занепад сільського господарства внаслідок Першої світової війни, військових дій 1917-1921 рр.

2) Посуха.

3) Продрозкладка, у ході якої впродовж  1921-1922 рр. з України до РСФРР вивезли 30 млн. пудів хлібу.

Більш за все від голоду постраждали південні регіони України, Поволжя, Північний Кавказ. Кількість голодуючих склала 4 млн.осіб (липень 1922 р.)

На відміну від Голодомору 1932-1933 рр. більшовики на чолі з В.І. Леніним визнали факт голоду у Поволжі. Але це було використано ними для пограбування церкви (під приводом боротьби з голодом). Насправді активну допомогу голодуючим УСРР надали «Крайовий комітет допомоги голодній Україні», Львів; Американська адміністрація допомог (АРА), Чехословацький Червоний Хрест.

Стисла інформація про голод 1946-1947 рр.

Причини голоду 1946-1947 рр.:

1) Занепад сільського господарства внаслідок Другої світової війни.

2) Посуха.

3) Вилучення хліба з колгоспів в централізовані союзні фонди.

Більш за все від голоду постраждали Харківська, Дніпропетровська, Запорізька, Вінницька, Одеська, Херсонська, Ізмаїльська, Чернівецька області Української РСР.

Демографічні втрати: 1 млн. осіб.