Хроніка Голокосту – це біль і жах українського народу. Трагічне повсякдення 1941-1943 рр. віддзеркалюють архівні документи, спогади очевидців.

Голокост – трагедія, злочин проти людства, який тривалий час був закритим. Вивчення документів, спогадів доводить, що територія України стала своєрідним полігоном, де нацистські нелюди опрацьовували методи «остаточного розв’язування єврейського питання». Трагедія українських євреїв була не просто частиною Катастрофи європейського єврейства у роки світової війни. Вона стала тією сходинкою, переступивши яку нацисти вирішили остаточно знищити всіх євреїв Європи.

         В Україні анти-єврейський геноцид носив особливо жорстоку форму. Це пояснювалося тим, що, у розумінні нацистів, тут жили не просто євреї, а євреї «більшовицькі», нібито складаючи основу радянської влади що й представляють собою рушійну силу світової революції, для запобігання якої й необхідно було будь-якими способами позбутися її носіїв. Напередодні війни по кількості євреїв, що проживали на її території, - 2,7 млн. чоловік - Україна (у сучасних кордонах) посідала перше місце у Європі й друге - у світі. Убивства євреїв окупантами почалися в Україні 22 червня 1941 р. і тривали більш трьох років. Перші "єврейські акції - були спрямовані, в основному, проти єврейської інтелігенції як потенційного організатора опору окупантам. Першочерговому знищенню також підлягали євреї - партійні працівники й державні службовці. Далі окупанти перейшли до поголовного знищення всіх євреїв. Головна роль у цих операціях приділялася силам поліції й СД. Перед знищенням євреї в Східній Галичині, на Волині, у Поділлі, у Закарпатській Україні, почасти на Лівобережній Україні були примусово зібрані в гетто.

У 60-ту річницю звільнення Освенциму президент України В.Ющенко у своїй промові сказав: «Я – син української землі, на якій відбулися страшні трагедії ХХ століття: Голодомор і Голокост, які забрали життя мільйонів людей. Україна пам’ятає, яку загрозу несуть нетерпимість, насилля та агресія. Трагедія ніколи не повернеться на українську землю».

Символом Голокосту в Україні став розстріл близько ста тисяч людей, більшість із яких були євреями, у Бабиному Яру (м. Київ).

Загальна кількість загиблих українських євреїв можна оцінити в 1,8 млн. чол. У цілому Україна втратила близько 70% довоєнного єврейського населення. Це було складовою частиною трагедії Голокосту.

Бабин Яр – один з найбільших у Києві ярів… Саме ця місцевість вважається першим місцем тотального знищення єврейського населення, першою спробою «остаточного вирішення єврейського питання».

Чверть жителів міста на момент початку війни становили євреї. За переписом населення 1939 р. у Києві проживало 846,7 тисячі жителів, зокрема українців — 53,2%, євреїв – 25,5%, росіян - 16,5%.

Акцію знищення єврейського населення організували блискавично й фундаментально. 26 вересня 1941 р. відбулася нарада, на якій розглянули заходи щодо ліквідації єврейського населення міста. Визначили місце розстрілу — Бабин Яр, один з найбільших на території Києва ярів (завдовжки — 2,5 км, завглибшки — від 10 до 50 метрів), де можна було б заховати тисячі трупів. До Бабиного Яру існували зручні підходи, поряд — залізнична станція Лук'янівка-товарна, що давало змогу створити враження у приречених переїзду на нове місце проживання. Був розроблений маршрут, визначено місце збору осіб єврейської національності Для проведення операції виділили й виконавців розстрілів, забезпечених зброєю та боєприпасами. Надійно оточили великий район, що прилягав до Бабиного Яру, аби в місті не довідалися про страти. Були вжиті необхідні заходи для забезпечення транспортом і достатньою кількістю людей, які б зібрали, пересортували й вивезли цінності, гроші, речі, продукти. Підібрано місця їх збереження і забезпечено охорону. Містом поширили дезінформацію — поповзли чутки про переселення євреїв. Був вигаданий і привід: це вибухи й пожежі в центрі міста, від яких постраждало три кілометри найкрасивіших вулиць (940 будинків), зокрема й увесь Хрещатик.

Близько двох тисяч оголошень українською, російською та німецькою мовами з’явилось на вулицях Києва 28 вересня 1941 р. Підпису не було. Пояснень також. Мешканці міста могли отримати інформацію тільки з тексту: «Взяти з собою документи, гроші, коштовності, а також теплу білизну та інше». «Будуть кудись перевозити», - вважали всі. «Хто не підпорядкується цьому розпорядженню, буде розстріляний». Отже, «хто підпорядкується, розстріляний не буде», думали євреї Києва.

І люди пішли…

З раннього ранку 29 вересня 1941 р. через усе місто йшли десятки тисяч євреїв. Люди несли валізи й вузли, везли хворих і літніх родичів. Родичі й друзі проводжали їх, не підозрюючи про майбутню трагедію. Деякі з них дійшли до Бабиного Яру, звідки вже оточення нікого не випускало. Ті з них, хто не зумів переконати карателів, що він не є євреєм, загинули. Поліцейські змушували здати документи, коштовні речі й роздягнутися. Потім приречених групами підводили до краю глибокого обриву і змушували стати до нього спиною. Із протилежного боку Яру строчив кулемет. Поранених добивали з автоматів.