ІСТОРИЧНА ДОВІДКА ПРО ЛЕМКІВСЬКИЙ ЕТНОС

Як зазначають історики, етнічні лемки генетично споріднені з білими хорватами – племенами, що уже в VI-VII століттях населяли обидва схили західних Карпат. Саме це руське східно-слов’янське плем’я й прийнято вважати далекими предками сучасних лемків, а згадану територію – їх батьківщиною. Вперше назву «лемки» ввів в історію та літературу Й. Левицький у передмові до своєї «Граматики» (1831). Власну етнографічну територію русини-лемки, а потім і їх сусіди, почали йменувати Лемківщиною. На сьогоднішній день ці етнічні землі лемків поділені між Польщею, Словаччиною та Україною.

МАСОВІ ДЕПОРТАЦІЇ ЛЕМКІВ 1944-1947 РР.

Події 1944-1947 років розпочали трагічну сторінку в історії карпатського етносу та значною мірою послабили історичну єдність лемків. Восени 1944 року Тимчасовий уряд Польщі заключив угоду з урядом Радянської України про обмін населенням. Відповідно до угоди-«бартеру» українське населення, що проживало у межах повоєнної Польщі, підлягало виселенню в Україну в обмін на польське населення, яке переїжджало з України до Польщі. Нестерпна ситуація, яку створило націоналістичне польське підпілля, постійні залякування, непоодинокі вбивства, грабунки стали причиною «добровільних» виїздів понад 200 тис. лемків з етнічних батьківських земель і переселення їх на територію України. Подібні акції були надзвичайно жорстокими стосовно лемків, адже вони не лише на енергетичному рівні відривали етнос від власних коренів: рідних гір, могил своїх предків, але й змушували покидати виплекані ґаздівські багаті садиби і всі свої матеріальні пожитки в обмін на напіврозвалені, «голі» глиняні хати в бідних селах радянської України. Депортованих навесні 1945 року в Україну лемків намагались заслати якнайдалі на схід і південь, у Запорізьку, Ворошиловградську (тепер Луганська), Сталінську (тепер Донецька), Дніпропетровську, Миколаївську, Херсонську, Кіровоградську та Одеську області. Горянам-лемкам було нелегко адаптуватися до життя в степу, а ще важче було перевчатися від вільного приватного ґаздування до колгоспного хліба. Багато хто вже після перших тижнів прямував на захід, зокрема в Галичину, де ще на той час дихалося вільніше і було відносно легше перебути голод 1946-1947 років.

МАСОВІ ДЕПОРТАЦІЇ ЛЕМКІВ 1944-1947 РР.

Чимало лемків (родичів тих, хто був вимушений покинути свій край раніше) нізащо не погодилися «добровільно» залишати свої села, утім вже невдовзі й вони були піддані знущанням з польського боку. Після перших хвиль виселення лемків у Польщі їх залишилося близько 140 тис. Їм теж не судилося й далі родинами проживати на своїх обійстях. Доля цих людей склалася по-іншому: весною 1947 року стартувала сумнозвісна акція «Вісла», яка з метою асимілювати лемків з поляками та навіки позбавити етнос самобутньої ідентичності розпорошила їх по західних і північних землях Польщі. Автором і виконавцем плану депортації українців з Лемківщини, Надсяння, Холмщини і Підляшшя у 1947 році був генерал Стефан Моссор – командувач Операційної Групи «Вісла» від 17 квітня до 31 липня 1947 року. Польське керівництво вмотивувало висилку помстою за вбивство заступника міністра національної оброни Польщі генерала Кароля Свєрчевського, як вважали, скоєного бійцями Української Повстанської Армії. Польська держава розглядала лемків як опору для «українських бандитів» (УПА), тому це й стало ідеальним приводом позбутися впертих лемків.