Матеріали  обласного круглого столу присвяченого

 30-ій роковині Чорнобильської катастрофи

Інформаційна довідка

Масштаб Чорнобильської катастрофи, найтяжчої за всю історію людства техногенної катастрофи, добре відомий як вченим, так і політикам всього світу. Внаслідок Чорнобильської катастрофи постраждало біля 5 млн. людей, забруднено радіоактивними нуклідами близько 5 тис. населених пунктів України, Білорусіта Росії. Чорнобильська аварія призвела до безпрецедентного опромінення населення зазначених держав. Крім України, Республіки Білорусь та Російської Федерації вплив Чорнобильської катастрофи відчули на собі Швеція, Норвегія, Польща, Великобританія та інші країни. Головними причинами катастрофи були:

1. Проведення недостатньо повно та правильно підготовленого експерименту.

2. Низький рівень підготовки операторів, керівництва як атомних станцій, так і міністерства електрифікації в цілому в галузі ядерної безпеки.

3. Недостатній рівень безпеки графіт-уранового реактора РБМК-1000.

4. Помилки персоналу.

Роботи з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС проводились під керівництвом Урядової комісії, яка почала працювати в Чорнобилі вже з другої половини дня 26 квітня і продовжувала свою діяльність до 1991 року. Комісія прийняла рішення про створення 30-км зони відчуження навколо Чорнобильської АЕС. 27 квітня 1986 року Уряд України провів евакуацію мешканців міст Прип'ять та Чорнобиль, районних центрів та сіл 30-км зони (близько 100 тис. людей).

Приховування первинної інформації про Чорнобильську катастрофу призвело до виникнення і розповсюдження найнеймовірніших чуток щодо можливих наслідків катастрофи. Це, в свою чергу, обумовило виникнення дуже великого соціально-психологічного напруження серед населення і недовіри до офіційної інформації. Керівництво колишнього СРСР відмовилось від міжнародного співробітництва при проведенні робіт із ліквідації наслідків ядерної катастрофи. Тільки в 1989 році Уряд СРСР звернувся до МАГАТЕ з проханням дати експертну оцінку діям щодо ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Громадський рух

Чорнобильська катастрофа і державна дезінформація навколо неї надзвичайно збурила громадськість СРСР в цілому і постраждалих регіонів зокрема, спровокувала сплеск суспільної активності. З одного боку мала місце активність співчуття й бажання допомогти, а з іншого боку— почала формуватися протестна активність. Проявом високої громадянської свідомості і моральних якостей більшості радянських людей було їх активне бажання допомогти постраждалому населенню. На Україну йшли листи з багатьох міст і містечок, сіл і селищ з пропозиціями прийняти на проживання або на відпочинок евакуйоване населення і, особливо, дітей з постраждалих районів. Було створено широко відомий у 1986 р. Фонд допомоги ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС — так званий рахунок 904, куди надходили гроші і від населення і від трудових колективів.

По всій країні проходили суботники, а зароблені гроші перераховували на рахунок 904 у фонд допомоги постраждалим. Так, колектив пасажирського автотранспортного підприємства № 3 м. Єревана перерахував 9 тис. руб., працівники воєнторгу № 613 (м. Мурманськ) — 3678 руб., співробітники Ардонскої школи-інтернату Північно-Осетинської АРСР — 170 руб. Окремі громадяни перераховували у цей фонд частину своєї зарплати, пенсії, гонорару.

Робили свій внесок у ліквідацію наслідків катастрофи і учасники студентських будівельних загонів. Так званий трудовий семестр 1986 р. у Київській області був спрямований саме на це. За рішенням ЦК ВЛКСМ в області на будівництві житлових будинків та об’єктів соціально-культурного та побутового призначення для населення, евакуйованого з 30-ти кілометрової зони, працювало 7 тис. студентської молоді з 45 територій СРСР. Всього ними було побудовано 660 будинків і більше тисячі інших об’єктів.

Після аварії на ЧАЕС в Україні розпочався екологічний громадський рух. Українська громадськість пришвидшеними темпами пішла шляхом, який у кінці 60-х років ХХ століття пройшла Західна Європа, зокрема ФРН, де розпочався зелений рух, що на початковому етапі викликав тільки посмішку. В 70-і вони вже здобули перші успіхи на виборах. На кінець 80-х років представники «зелених» у парламентах багатьох європейських країн виявилися новою, енергійною, демократизуючою конструктивною силою.

Закономірно, що вибух на ЧАЕС спровокував появу і в Україні руху, який, як і в Західній Європі, взяв назву «зелений». У його витоків стояли фахові біологи і медики — представники київської інтелігенції, які, як найбільш активні і свідомі громадяни — мешканці Києва і області —намагалися донести до громади правду про подію, зокрема провести мітинг чи жалобну ходу на відзнаку другої річниці чорнобильської катастрофи.

Проявом суспільної активності став і об’єднавчий рух мешканців Прип’яті, що залишились без своїх домівок, працівників ЧАЕС, що брали участь в ліквідації наслідків аварії, населення постраждалих регіонів. Цей рух вилився в утворення багатьох різноманітних громадських організацій та благодійницьких фондів місцевого, загальноукраїнського, загально державного (СРСР) та міжнародного рівнів.

У результаті розпаду СРСР у грудні 1991 р. відбулась трансформація всесоюзного добровільного товариства у Міжнародну організацію «Союз Чорнобиль», який об’єднав створені після розпаду СРСР чорнобильські організації колишніх союзних республік і кількох європейських країн. Президентом цієї Міжнародної організації було обрано колишнього працівника ЧАЕС, поета і політичного діяча Шовкошитного В.Ф. Наприкінці 1996 р. МО «Союз Чорнобиль» мала свої філії у 22 країнах світу

Набув розвитку протягом післяаварійного часу й рух "зелених". Бурхливі події розгорталися і навколо Південно-Української АЕС, існування якої несло не лише екологічну небезпеку. Вона ставила під загрозу саме існування Південного Бугу — фактично останньої чистої ріки України. Активісти «Зеленого світу» у Миколаївській області, використовуючи найрізноманітніші форми впливу, добилися, що у серпні 1989 р. було прийнято рішення Уряду УРСР про припинення будівництва четвертого і наступних реакторів Південно-Української АЕС. Наростав антиатомний рух і на найбільшій АЕС України — Запорізькій.

Соціальні наслідки Чорнобильської катастрофи

Станом на січень 2010 р. в країні налічувалося 260807 осіб, які за чинним законодавством мають статус учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. На       1 січня 2006 року в Україні понад 2,59 млн. осіб мали статус постраждалих внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС. При скороченні загальної кількості постраждалих на 19% за період 1997-2006 рр., внаслідок смерті  виявилися дві характерні особливості. Стрімко, майже у 1,8 рази зріс контингент категорії інвалідів Чорнобиля. На 3% зросла кількість тих постраждалих, які працювали за межами зони відчуження. А найбільше (на 24%) скоротилася чисельність учасників ліквідації наслідків аварії у 1986-1987 рр. Це свідчить про те, що саме перша хвиля ліквідаторів, чоловіків у молодому віці, зазнала найсильнішого удару по здоров'ю, - вони поступово вимирають.

 Медико-демографічні наслідки Чорнобильської катастрофи 

Погіршенню демографічної ситуації сприяли соціально-економічна криза, незадовільне медичне обслуговування, низькі стандарти життя, несприятлива, у тому числі внаслідок Чорнобильської катастрофи, екологічна ситуація, політична нестабільність. З 1994 р. став зменшуватися обсяг витрат на ліквідацію наслідків катастрофи, що негативно вплинуло на здійснення заходів протирадіаційного, соціального і медичного захисту постраждалих. За узагальненими даними Наукового центру радіаційної медицини (НЦРМ) МОЗ України, із числа постраждалих, які перебували під медичним наглядом у лікувально-профілактичних закладах системи МОЗ України, у 1987-2004 рр. померло 504117 осіб, із них 497348 дорослих та підлітків (у т. ч. 34499 ліквідаторів аварії) і 6769 дітей. Наразі поступово знижується смертність постраждалих дітей, що можна визнати одним із позитивних досягнень медичної науки й практики та здійснюваних у країні заходів протирадіаційного, соціального і медичного захисту потерпілих дітей. Водночас зростає смертність осіб середнього і старшого віків. Це є тривожним симптомом, бо ними стали ті, що були опромінені у дитячих й підліткових віках. Це покоління постійно опромінювалося до переходу у репродуктивний вік і стає батьками прийдешнього покоління.

 Економічні збитки, завдані Чорнобильською катастрофою 

Чорнобильська катастрофа стала причиною серйозних збитків для економіки та соціальної сфери як у колишньому СРСР, так і за його межами. Аварія порушила нормальну життєдіяльність та виробництво у багатьох регіонах України, Білорусі та Росії, призвела до зниження виробництва електроенергії для потреб економіки, істотні збитки були завдані сільськогосподарським і промисловим об'єктам, постраждали лісові масиви та водне господарство (обмеженого використання 5120 кв. км сільгоспугідь, 4920 кв. км лісів).

У 1986 році було евакуйовано близько 116 тис. осіб, виникла проблема будівництва  додаткового житла для евакуйованих. У 1986-1987 рр. для переселенців було побудовано приблизно 15 тис. квартир, багато гуртожитків, 23 тис. будівель, приблизно 800 закладів соціальної та культурної сфери. Замість відселеного міста Прип'ять для персоналу ЧАЕС побудовано місто Славутич.

Оцінка сумарних економічних збитків України

Прямі збитки (втрата матеріально-майнових комплексів та окремих об'єктів економіки) лише у зоні відчуження на території України сумарно становили 1,385 млрд. дол. США.

Прямі затрати України на пом'якшення наслідків Чорнобильської катастрофи за рахунок усіх джерел фінансування лише за період з 1986 по 1991 рік становили близько 6 млрд. дол. Протягом 1992-2005 рр. затрати становили 7,35 млрд. дол. і в окремі роки сягали рівня 8-10% держбюджету. Однак важко точно визначити розміри непрямих збитків внаслідок невикористання забруднених сільгоспугідь, водних і лісових ресурсів, а також скорочення виробництва електроенергії і, як наслідок, зменшення виробництва товарів, надання послуг. За розрахунками українських спеціалістів, сумарні економічні збитки для України на 2015 р. становили близько 179 млрд. дол. США.

Тягар наслідків Чорнобильської катастрофи послужив серйозним гальмуючим фактором економічного становлення нашої молодої незалежної держави. У випадку аварії на ЧАЕС реалізувався найбільш важкий сценарій за наслідками для сільського господарства України: забруднено більше 5 млн. га земель, на яких виробляється продукція і проживає близько 3 млн. людей, втрачена значна кількість великої рогатої худоби. У перші роки після аварії було практично припинено ведення вівчарства, хмелярства, льонарства в українському Поліссі, вилучено зі землекористування територію зони відчуження. Вчені були підключені до планування та організації відповідних контрзаходів із значним запізненням, що істотно знизило ефективність заборонних і організаційних рішень першого періоду.

 Зона відчуження і зона безумовного (обов'язкового) відселення. Законом України „Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" Зона відчуження визначена як територія, на якій в 1986 р. була проведена евакуація населення. Зазначена зона й відселена частина Зони безумовного (обов'язкового) відселення (далі - Зона) є територією, землі якої виведені з господарського використання, з особливою формою управління, що здійснював державний департамент „Адміністрація зони відчуження і зони безумовного (обов'язкового) відселення" Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи. Територія Зони, що знаходиться під управлінням Адміністрації, становить приблизно 2600 кв. км.

Соціальний захист

З метою посилення соціального захисту громадян, які працюють у зоні відчуження,  внесено зміни до Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”. З метою поновлення права громадян, які працюють у зоні відчуження, на встановлення доплат 04.02.2016  було прийнято Закон України „Про внесення зміни до Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” № 987-VIII, який підписаний Президентом України. Зазначені зміни набирають чинності з 01.01.2016.

 Міжнародне співробітництво 

Чорнобильська катастрофа засвідчила, що важкі ядерні аварії призводять до глобальних наслідків та впливають на життєві інтереси багатьох країн. Ресурси, необхідні для подолання наслідків техногенних катастроф такого масштабу, виходять далеко за межі економічних і технологічних можливостей окремої країни та потребують об'єднаних зусиль світової спільноти.

Дослідження проблеми

Старший науковий співробітник к. і. н. Наталя Петрівна Барановська на сьогодні є провідним фахівцем дослідження історії Чорнобильської катастрофи. Вона видала збірники документів: «Чорнобиль: проблеми здоров’я» (К., 1995), «Чорнобильська трагедія» (К., 1996). У наукових публікаціях дослідниці відображені різноманітні аспекти наслідків Чорнобильської катастрофи. За першими двома авторськими працями з проблеми – «Україна. Чорнобиль. Світ» (К., 1999) та «Об’єкт «Укриття»: проблеми, події, люди» (К., 2000). Н. П. Барановська опублікувала індивідуальну монографію «Чорнобильська катастрофа в публікаціях». У ній вперше в українській історіографії здійснено ґрунтовний комплексний огляд публікацій про найбільшу техногенну катастрофу ХХ ст. з позицій історичної науки, проаналізовано гуманітарні аспекти чорнобильської проблеми, її екологічні наслідки і впливи. Автор розглянула медичну складову катастрофи, окреслила коло виниклих після неї морально-етичних проблем; досліджено аспекти міжнародного резонансу і зовнішньополітичних заходів уряду України по розв’язанню поставарійних проблем. «Чорнобильська катастрофа: під іншим кутом зору». 

Не будемо байдужими до довкілля та нашого майбутнього, збережемо світ задля наших нащадків!